Забезпечення судового позову в господарському процесі є не менш важливим ніж задоволення такого позову. Дуже часто без цього повернення боргу стає просто неможливим. За час судового розгляду боржник має достатньо часу, що «обнулити» свої банківські рахунки та розпродати належне йому майно. В першу чергу це стосується контрагентів – представників малого та середнього бізнесу, що не мають великої кількості майна та міцної ділової репутації, що є важливішою за борг.
З огляду на це підприємцям, що потенційно можуть бути як стягувачами, так і боржниками, корисно знати про те, що таке забезпечення позову, які підстави та порядок його застосування, що передбачені в Господарському процесуальному кодексі України (ГПКУ), і як вони реалізуються на практиці. Особливу увагу приділимо найпоширенішому способу забезпечення позову в господарських справах – накладенню арешту на грошові кошти та майно боржника.
Забезпечив позов – захистився
Забезпечення позову розглядають як одну із гарантій захисту прав позивача, тому що це — засіб, який може дозволити в майбутньому виконати судове рішення.
Для того, щоб забезпечити реальність виконання майбутнього судового рішення, існує сукупність певних заходів.
Згідно зі ст. 66 ГПКУ за заявою сторони спору, прокурора або з власної ініціативи господарський суд має право вжити заходів до забезпечення позову, перелік яких міститься у ст. 67. Позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Перелік осіб, за заявою яких може бути забезпечено позов, є вичерпним: сторони (позивач, відповідач), прокурор або сам суд. При цьому у ст. 66 нічого не сказано, чи мають таке право треті особи. Враховуючи положення ст. 26 ГПКУ, згідно з якими треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача, також мають таке право. Це підтверджує й Пленум Вищого господарського суду України у своїх роз’ясненнях (постанова від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», далі — Постанова № 16).
Забезпечення позову можливе на будь-якій стадії провадження у справі: при поданні як основного, так і зустрічного позову, при розгляді справи в суді першої інстанції, апеляції чи касації. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їхньої думки. Водночас ГПКУ не передбачає можливості вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, як це можливо, наприклад, в цивільному процесі.
Забезпечення позову допускається лише в тому випадку, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини, з яких вона просить суд вжити такі заходи. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі гроші, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
З цією метою обов’язково слід подати докази наявності таких фактичних обставин. Про ці обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Як вказується у Постанові № 16, це може бути продаж майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо. Разом з тим якщо заявник буде посилатися лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, шанси отримати позитивний результат невеликі, оскільки суд не вважає це достатньою підставою для задоволення заяви.
Водночас ВГСУ упустив питання, яким чином позивач може отримати ці до¬кази, які свідчили б про вчинення відповідачем вказаних дій, та належним чином надати їх суду як обґрунтування. Адже зазвичай такі дії недобросовісний боржник вчиняє потай. Тому на практиці виконати ці вимоги складно, але можливо: в судовій практиці достатньо прикладів, коли суд вживає заходів забезпечення позову, вважаючи достатніми докази, надані позивачем, та наклавши арешт на нерухомість відповідача на тій підставі, що така нерухомість ним була виставлена на продаж (ухвала господарського суду м. Києва від 02.12.2015 р. у справі № 910/30325/15).
Обґрунтованою для забезпечення позову суд також вважає обставину, коли загальна сума заборгованості відповідача перед кредиторами складає значну суму та якщо існують інші господарські спори, в яких він також є відповідачем. На думку суду, це свідчить про його складний фінансовий стан, що вказує на можливість утруднення виконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позову. При цьому як доказ приймаються копії судових рішень, роздрукованих з Єдиного державного реєстру судових рішень (постанова ВГСУ від 17.02.2015 р. у справі № 910/22285/14).
Вжиття заходів забезпечення позову є правом, а не обов’язком суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд оцінює обґрунтованість доводів заявника про необхідність вжиття цих заходів з урахуванням:
- розумності та адекватності вимог заявника;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу;
- спроможності такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Таку відповідність суд оцінює з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накласти арешт.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні спричинити повне припинення господарської діяльності відповідача, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного йому майна чи зниження його вартості.
Таким чином, навіть маючи докази, які свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання майбутнього рішення суду, позивачеві ще треба переконати суд в тому, що його доводи щодо вжиття заходів забезпечення позову та обраний ним спосіб такого забезпечення є необхідними, розумними, обґрунтованими, адекватними та співмірними. І при цьому це не призведе до повного припинення господарської діяльності відповідача.
Тому на практиці суди, вирішуючи питання про забезпечення позову, частіше виходять із розміру заборгованості і терміну її прострочення. А саме, чим вони більші, тим більші й шанси на вжиття заходів. Підтвердження тому ухвали господарських судів Дніпропетровської області від 30.11.2015 р. у справі № 904/10174/15, Житомирської області від 14.10.2014 р. у справі № 906/1222/14, Вінницької області від 07.12.2015 р. у справі № 902/1583/15, Одеської області від 23.02.2015 р. у справі № 916/5132/14.
Втім зустрічаються й оригінальні підходи для обґрунтування заявлених вимог про забезпечення позову. Наприклад, господарський суд Дніпропетровської області обґрунтував ухвалу від 25.12.2015 р. у справі № 904/11051/15 тим, що відповідно до витягу із ЄДР розмір статутного капіталу відповідача значно менше заявленої суми боргу до стягнення. Згідно ст. 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. На підставі цього суд дійшов висновку, що статутного капіталу відповідача у грошовому виразі може бути недостатньо для гарантування інтересів кредитора (позивача), а тому, виконання будь-якого майбутнього рішення у справі може бути утрудненим або неможливим.
Арешт коштів та майна: тонкощі
Найпоширенішим способом забезпечення позову є, звичайно, накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Тому зупинимося на ньому детальніше.
Розмір коштів боржника, на які накладається арешт, повинен бути обмеженим розміром суми позову та можливих судових витрат.
На думку Пленуму ВГСУ, накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене. Але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банках, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.
Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних банків, в яких вони відкриті, надає суду заявник. Як правило, це ті рахунки, що вказувалися боржником при укладенні договорів. Про наявність інших рахунків у боржника на практиці можна дізнатись лише у відповідь на відповідний запит чи рішення (ухвалу) суду або державного виконавця. Ненадання даної інформації значною мірою зменшить шанси на отримання позитивного результату за заявленим клопотанням.
За позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути накладений лише на індивідуальне визначене майно, і притому тільки на таке, що відноситься до предмета спору. В такому разі в ухвалі про забезпечення позову мають зазначатися ознаки, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна. За необхідності вказується місцезнаходження цього майна. Арешт на майно ФОП може бути накладено на загальних підставах (тобто на майно, яке належить йому як фізособі) за винятком майна, на яке не може бути звернуто стягнення.
У спорах щодо витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не зазначивши його видових ознак, державного реєстраційного номера, номера двигуна та ін., що відрізняло б саме це авто від будь-якого іншого взагалі.
Відтак, для того, щоб мати можливість накласти арешт на майно боржника, суду потрібно вказати його рід, вид, інші ідентифікуючі ознаки, його місцезнаходження та бажано надати документи, які свідчать про належність цього майна відповідачеві.
Варто враховувати, що арешт може бути накладено на майно, що належить саме відповідачу як фізичній або юридичній особі, а не її засновникам, родичам тощо.
Також слід пам’ятати, що для того, щоб заява про забезпечення позову була розглянута судом, при її поданні потрібно сплатити судовий збір (якщо така заява подається ФОП, то розмір збору складає 0,5 мінімальної зарплати, на сьогодні це 689 грн.).
У теорії та на практиці
Теоретично, якщо виконувати всі вимоги, що висуваються ГПКУ та Пленумом ВГСУ, для забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача в господарському процесі заявнику потрібно:
- подати позов або зустрічний позов, що буде прийнятий до розгляду судом;
- подати заяву про забезпечення позову;
- обґрунтувати причини звернення із заявою, а саме, наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду;
- зібрати та надати суду докази, які свідчать про наміри відповідача ухилитись від виконання рішення суду (а саме про дії, направлені на продаж належного йому майна та/або витрачання коштів на інші цілі);
- переконати суд в розумності, обґрунтованості, співмірності і адекватності своїх вимог щодо забезпечення позову;
- довести, що вимоги про накладення арешту відповідають розміру заявлених позовних вимог та не перешкоджатимуть господарській діяльності відповідача;
- вказати суду номери рахунків відповідача та назви установ, в яких вони розміщені, та/або найменування (тип, вид) і місцезнаходження майна, на яке слід накласти арешт, а також надати документи, що підтверджують приналежність цих рахунків та/або майна відповідачеві;
- сплатити судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.
Як бачимо, законодавство висуває суворі вимоги до процедури забезпечення позову, добросовісно виконати які зазвичай дуже складно. Адже це зовсім не означає, що правом забезпечити позов не варто користатися. На практиці суди, вирішуючи питання про забезпечення позову, частіше виносять рішення, виходячи з дещо інших критеріїв, іноді — досить оригінальних.
Судова практика підтверджує, що дії, направлені на захист інтересів, ніколи не є зайвими, а навпаки, — завжди виправдані. При зверненні до суду з вимогою про стягнення зі свого недобросовісного контрагента заборгованих ним коштів шанси їх повернути значно зростають, якщо додатково використовуються й інші захисні механізми, зокрема процедура забезпечення позову. Інколи це стає навіть необхідною мірою для захисту прав та інтересів кредитора, оскільки його вчасне застосування може стати запорукою реального виконання рішення суду.