Війна на Донбасі суттєво ускладнила роботу багатьох судів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Будівлі деяких місцевих судів було захоплено озброєними людьми, окремі судді та працівники судів піддалися переслідуванню та/або тиску, а загальна обстановка в зоні АТО представляла собою велику небезпеку життю та здоров'ю всім учасникам судових процесів.
Це вже не кажучи про такі «дрібниці» як неможливість відправити пошту через припинення роботи поштових відділень або сплатити судовий збір через закриття банків. Відправлення правосуддя в таких умовах стало практично неможливим, але, тим не менш, правових підстав для відмови в судовому захисту не було, а тому багато судів продовжували свою роботу.
Для недопущення ситуацій з винесенням ім'ям України явно неправосудних рішень, а також для захисту прав громадян і підприємств, зареєстрованих в містах, де робота судової системи стала взагалі неможливою (наприклад, в Луганську), така ситуація вимагала негайного законодавчого врегулювання. І вже 12.08.2014 р. Верховна Рада зробила перший крок для цього, прийнявши законопроект № 4447а, що дозволяє змінити територіальну підсудність в районі АТО, який був підписаний Президентом України 18.08.2014 р. і, таким чином, став Законом № 1632-VII.
Розділяй, розподіляй і суди
Отже, в зв'язку з неможливістю відправленні правосуддя окремими судами в районі проведення АТО Законом № 1632-VII запропоновано змінити територіальну підсудність справ, підсудних розташованим в районі проведення АТО судам.
Скласти перелік місцевих та апеляційних судів, що знаходяться на території АТО, в яких неможливо здійснювати правосуддя, доручено Державній судовій адміністрації України.
Ця обставина, до речі, не дуже сподобалося Головному науково-експертному управлінню ВР, на думку експертів якого куди логічніше було б надати такі повноваження не ДСАУ, а Президенту, до повноважень якого згідно п. 23 год. 1 ст. 106 Конституції віднесені питання створення і ліквідації судів. І, відповідно, саме він в рамках цих повноважень мав би призупинити роботу судів в Донецькій і Луганській областях. Але не варто забувати, що саме ДСАУ згідно ст. 116 Закону «Про судоустрій і статус суддів» зобов'язана забезпечити належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, а значить, саме її фахівці краще за інших знають, які суди потребують забезпечення належних умов своєї діяльності.
Втім, куди важливіше не те, який орган буде приймати рішення про призупинення роботи судів, а те, за якими критеріями він визначатиме можливість або неможливість здійснення правосуддя в тому чи іншому суді. Таких, на жаль, не визначено, а тому в цьому питанні доведеться повністю покластися на мудрість і обізнаність чиновників ДСАУ.
Законом № 1632-VII, на жаль, не визначені ні критерії відбору судів, в яких неможливо відправлення правосуддя, ні принципи розподілу справ, що перебували в провадженні цих судів
Складений ДСАУ список передадуть на затвердження главам Вищих спеціалізованих судів (ВАСУ, ВГСУ і ВССУ), які повинні будуть вирішити яким саме місцевим та апеляційним судам передати розгляд справ, підсудних судам в зоні АТО. Як будуть визначатися суди, яким будуть передані нові справи (виходячи завантаженості, територіальної близькості чи інших критеріїв) Закон № 1632-VII знову-таки не визначає. Також неясно, чи будуть окремим судам передаватися всі справи того чи іншого суду (кількох судів) або ж справи, що знаходяться у провадженні одного суду, визнаного нездатним відправляти правосуддя, будуть розподілені серед кількох інших судів. У цих та інших питаннях, пов'язаних з розподілом справ доведеться знову-таки покладатися на мудрість відповідальних за це осіб, цього разу на голів спецсудів.
Шукай, діставайся та відновлюй!
Немає в Законі № 1632-VII відповіді і на питання про те, як учасники процесу зможуть дізнатися, якому саме суду доручили розгляд їх справ. У разі якщо голови спецсудів вирішать переносити всі справи з одного суду до іншого, то це ще півбіди: відповідну інформацію можна буде дати в ЗМІ та на офіційному сайті судової влади і, таким чином, учасник процесу зможе дізнатися хоча б про місце судового розгляду. Інформацію ж про дату і час слухання можна буде дізнатися за телефоном (розраховувати на повістки в існуючих умовах не доводиться). Якщо ж справи з одного суду розподілятимуться між декількома судами, то учасникам процесу доведеться обдзвонювати кожен з них, щоб дізнатися, де саме буде розглядатися його справа.
Хоча знайти суд, в якому буде розглядатись справа, - чи не найпростіше із завдань, яке належить вирішити учасникам судових розглядів із зони АТО. Набагато складніше і небезпечніше - вибратись з території бойових дій, щоб мати можливість дістатися до суду або уповноважити інших осіб на представництво своїх інтересів в ньому, передавши їм відповідну довіреність і, при необхідності, нотаріально її засвідчивши. У вирішенні цієї проблеми законодавство, на жаль, мало чим може допомогти.
Для продовження судового розгляду, розпочатого в одному із судів із зони АТО, учасникам судових процесів доведеться вирішити ряд організаційних проблем
Тим же учасникам судових розглядів, які змогли чи зможуть вибратися із зони бойових дій, доведеться не тільки знайти собі нове місцезнаходження (місцеперебування), а й подумати про те, як доїхати до суду, якому буде передано розгляд справи. Особи, які виїхали з Донбасу, нині розкидані по всій Україні, від Харкова і Дніпропетровська до Львова і Ужгорода. Тому напевно багатьом з них (їх представникам) для участі в судовому засіданні доведеться або їхати через півкраїни, або довіритися тим юристам, які працюють за місцезнаходженням суду, якому буде доручено розгляд справи.
Крім того, враховуючи припинення роботи пошти в багатьох містах Донбасу, позивачам та/або судам для розгляду більшості справ необхідно буде подумати над тим, як належним чином повідомити інших учасників процесу про дату і час судового засідання. У цивільному процесі це можна зробити, наприклад, через самостійне отримання повісток з подальшим її врученням відповідачу та/або іншим учасникам процесу, через публікацію в ЗМІ (в разі, якщо місцезнаходження/місце проживання особи невідомо) або через відправку повістки за місцем роботи. В адміністративному процесі ефективним способом повідомлення може бути публікація оголошення в ЗМІ. У господарському ж процесі головне - відправити відповідачу позов з описом вкладення, а отримає він його чи ні, вже вдруге.
Відповідачам та іншим зацікавленим особам в такій ситуації необхідно або стежити за ходом справи самостійно, в тому числі, за допомогою телефонних дзвінків до судів, або чекати, коли АТО закінчиться і потім оскаржити прийняті рішення з додаванням до скарг клопотання про відновлення пропущеного строку та документів, підтверджуючих поважність причин пропуску такого строку (наприклад, довідки з ТПП).
Ще однією проблемою, яку доведеться вирішувати багатьом учасникам судових проваджень, раніше відкритих судами із зони АТО, — відновлення обставин справи на підставі документів, що збереглися у сторін. Звичайно, Закон № 1632-VII передбачає, що справи, розгляд яких не було завершено, повинні бути передані новим судам протягом 10 робочих днів з дня прийняття відповідного розпорядження головою вищого спецсуду. Але оскільки існує висока ймовірність неможливості здійснення такої передачі, то учасникам процесів доведеться заново подавати документи і матеріали, необхідні для прийняття відповідного рішення. Благо, таку можливість Закон № 1632-VII передбачає.
Також слід звернути увагу, що передача матеріалів у зв'язку із зміною підсудності передбачена тільки для тих справ, розгляд яких судами із зони АТО так і не було завершено. Для випадків, коли розгляд справи було завершено ухваленням рішення або закриттям провадження цивільних та адміністративних процесуальним законодавством передбачено відновлення втраченого провадження, яке здійснюється на підставі відповідної заяви особи, яка брала участь у справі. У той же час, ГПК таких положень не передбачає, а тому в господарському процесі, очевидно, доведеться по аналогії користуватися нормами ЦПК і КАС.
Висновок:
Таким чином, Закон № 1632-VII створює правові передумови для продовження судових розглядів, розпочатих у судах, що у зоні АТО та/або підсудних ім. Але для запуску цих процесів, як держорганам в особі ДСАУ та вищих спецсудів, так і учасникам судових процесів необхідно буде вирішити ряд організаційних питань.