Справедливо чи несправедливо: практика оспорювання договору фінансового лізингу

Однак, попри привабливість та доступність вказаної фінансової послуги, осіб, які вирішили скористатись нею на практиці майже завжди чекають досить жорсткі умови. Лізингоотримувачі, як правило, звертають увагу на них вже після укладення договору, коли починаються проблеми з його виконанням і тому єдиною надією для багатьох з них стає можливість визнання відповідних положень недійсними. За яких умов та в яких випадках в теорії та на практиці цього можна досягти, а в яких ні – піде мова в цій статті.

Як та за якими критеріями можна виявити несправедливі умови договору фінансового лізингу? (теоретичний екскурс)

Перш за все, для кращого розуміння досліджуваної тематики необхідно визначити поняття «несправедливі умови договору». Так, у відповідності до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно наступних ознак.

По-перше, умови договору порушують принцип добросовісності. Вказаний принцип є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Концепція «good faith» певною мірою виступає як гарантія захищеності прав слабшої сторони (у вказаному випадку лізингоодержувача як споживача) в зобов'язальних відносинах.

По-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін.

По-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно із позицією Верховного Суду України, викладеної у відповідній постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, несправедливими відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про:

1. виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
2. встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
3. надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
4. визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

При цьому, констатується, що перелік несправедливих умов договору фінансового лізингу не є вичерпним та може бути доповнений (розширений) в залежності від обставин справи.

Важливо зазначити, що виявлення несправедливих умов в договорі фінансового лізингу надає можливість визнання споживачем недійсними (або зміни) вказаних положень й таким чином дозволяючи захистити своє порушене право.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Які умови договору фінансового лізингу зазвичай визнаються судами несправедливими? (погляд з практики)

Аналіз судової практики дозволяє виокремити та систематизувати положення договорів фінансового лізингу, які найчастіше визнаються несправедливими та призводять до визнання їх недійсними. Серед них умови договору про:

• сплату лізингоодержувачем різниці в разі збільшення вартості предмета лізингу, в той час як у разі зменшення вартості предмета лізингу різниця комісії за організацію та оформлення договору не підлягає поверненню лізингоодержувачу (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року у справі № 595/2169/15-ц, постанова Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15);
• прийняття лізингоодержувачем змін розміру лізингових платежів у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів (постанова Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15);
• одностороннє розірвання договору лізингодавцем у разі відмови лізиногоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу, при цьому сплачені споживачем платежі не повертаються (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року у справі № 754/9401/15-ц, ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 23 грудня 2016 року у справі № 127/8081/16-ц);
• відсутність можливості дострокового погашення зобов'язань (ухвала Верховного суду України від 11 листопада 2016 року у справі № 686/6355/15-ц);
• обов'язок лізингоодержувача сплатити штраф у разі дострокового погашення зобов'язання (рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року у справі №751/6831/16-ц);
• зобов’язання лізингоодержувача в разі настання форс-мажорних обставин в односторонньому порядку продовжувати в повному обсязі виконувати обов’язки за договором фінансового лізингу, в т.ч. платіжні зобов’язання (ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2016 року у справі № 793/1987/16);
• надання продавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (Апеляційний суд Тернопільської області від 24 травня 2016 року № 686/6355/15-ц, Апеляційний суд Івано-Франківської області від 05 січня 2017 року №338/918/16-ц);
• вилучення предмету лізингу лізингодавцем у випадку, якщо лізингоодержувач прострочив виконання зобов'язань по сплаті лізингових платежів більше як на один місяць (рішення Апеляційного суду Львівської області 17 жовтня 2016 року № 465/3923/15);
• зобов’язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення договору фінансового лізингу та комісію за передачу предмета лізингу (попри наявність вичерпного переліку платежів, передбаченого Законом України «Про фінансовий лізинг») (постанова Верховного суду України від 16 грудня 2015 року у справі 6-2766цс15).

Попри зазначене, на практиці існують випадки невизнання окремих положень договору фінансового лізингу несправедливими. Зокрема мова йде про:

• рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року у справі № 754/14088/15-ц, у якому положення відповідного договору фінансового лізингу про встановлення змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США не були розцінені судом у якості несправедливого (попри протилежну позицію суду першої інстанції). Більше того, подібний правовий висновок був зроблений Верховним судом України у справі № 6-511цс15 від 15 листопада 2015 року;
• рішення Апеляційного суду Рівненської області від 02 липня 2015 року № 556/636/15-ц, у відповідності до якого положення договору фінансового лізингу про часткове повернення авансового платежу та не повернення адміністративного платежу у випадку розірвання договору за ініціативою споживача не призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків сторін, оскільки така норма в повній мірі узгоджується з вимогами ст.ст. 651-653 Цивільного кодексу України щодо умов розірвання договору;
• ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 червня 2016 року № 146/1253/15-ц, у якій положення договору фінансового лізингу про завуальоване призначення першого адміністративного платежу та нечітко визначений обсяг фінансування, в силу неналежної оцінки апеляційною інстанцією доводів апеляційної скарги та доказів, були визнані такими, що не є несправедливими.

Висновок

На сьогодні практика включення в договори фінансового лізингу несправедливих умов з боку лізингових компаній по відношенню до споживачів вказаної фінансової послуги є достатньо поширеною. Однак, аналіз судової практики дозволяє із впевненістю констатувати, що за належної правової підтримки існує можливість захисту порушених прав споживача (лізингоодержувача) шляхом визнання несправедливих положень договору фінансового лізингу недійсними.