Отримання позитивного судового рішення у цивільному судочинстві прямо залежить від обсягу наданих належних та допустимих доказів. Водночас, Цивільним процесуальним кодексом України (надалі ЦПК) передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів, котрі можуть бути втрачені або подання яких у майбутньому може бути ускладнене та витребування доказів як сприяння суду сторонам, в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно. Проте, до сьогоднішнього дня як судді так і сторони часто не розмежовують ці поняття або й взагалі їх ототожнюють.
В чому ж все таки різниця?
В статтях 10, 60 ЦПК закріплено, що основою цивільного процесу є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Цивільним процесуальним кодексом.
Тобто, законодавець передбачив механізм доказування сторонами своїх вимог або заперечень за допомогою певних процесуальних дій сторони. Так, особи, які беруть участь у справі, можуть:
- долучити докази до позовної заяви, заперечення;
- подати відповідні докази в судовому засіданні;
- подати заяву про забезпечення судом доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляду доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. При цьому, у необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів;
- заявити клопотання про витребування доказів, виклик свідка, огляд доказів за їх місцезнаходженням, призначення експертизи.
До набрання чинності Законом України «Про судовий збір» питання обрання процесуальної дії сторони як забезпечення доказів чи як витребування доказів майже не викликало обговорення в юридичному суспільстві. Суди не заглиблювалися у суть правових підстав заявлених клопотань чи заяв та у випадку необхідності доказування тої чи іншої обставини – задовольняли їх. З прийняттям згаданого закону ситуація майже не змінилася. Однак, у цивільному процесі деякі судді почали вимагати сплати збору за подання клопотання про витребування доказів, призначення експертизи. Таку позицію вони обґрунтовують тим, що витребування доказів (ст.137 ЦПК) чи призначення експертизи (ст.143 ЦПК) є способами забезпечення доказів судом (стст.133—135 ЦПК), а відповідно до п. п. 4п. 1 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір» за подання заяви про забезпечення доказів або позову справляється судовий збір в розмірі 0,2 та 0,5 мінімальної заробітної плати фізичною та юридичним особами відповідно.
Враховуючи це, в юридичному суспільстві значно пожвавішало обговорення питань, пов’язаних з поданням до суду доказів.
Особливо актуальним є визначення співвідношення таких процесуальних механізмів, як забезпечення доказів способом їх витребування (ст. ст.133—135 ЦПК) та витребування доказів у порядку ст.137 ЦПК, а також інших способів подання доказів суду. Для цього проаналізуємо законодавчі норми, що регулюють ці процесуальні дії.
В першу чергу, звертаємо увагу, що законодавець в ЦПК відмежував ці поняття та закріпив різними статтями. Проте, щоб розібратися в правовій природі цих понять необхідно звернутися до тлумачення останніх:
«Забезпечувати» — відповідно до Великого тлумачного словнику української мови — це створювати надійні умови для здійснення чого-небудь, захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.
«Витребувати» — одержувати щось на вимогу, запропонувати комусь з’явитися, викликати листом.
Отже, механізм витребування доказів — це спосіб допомогти стороні в отриманні тих чи інших доказів, які вона не може отримати самостійно, в той час як забезпечення — це певні процесуальні дії які мають вираження у допиті свідків, призначення експертизи тощо.
За яких підстав застосовується забезпечення доказів?
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК «особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів». Статтею ч.1 ст.134 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про забезпечення доказів. Зокрема, в ній слід зазначити:
- докази, які необхідно забезпечити;
- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;
- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.
Отже, метою такого процесуального механізму, як забезпечення доказів, є допомога особам, котрі беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або ускладненим. Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. При цьому,такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.
Певну плутанину в розуміння суті заяви про забезпечення доказів уносить формулювання статті ч.1 ст.133 ЦПК, згідно якої:«Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів…». Проте, аналізуючи у системному зв’язку положення ч.1 ст.133 та ч.1 ст.134 ЦПК дає можливість чітко визначити, що є метою заяви про забезпечення доказів.
Законодавець визначив способи забезпечення доказів (ч.2 ст.133 ЦПК), якими можуть бути:
- допит свідків;
- призначення експертизи;
- витребування та огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.
Прикладом забезпечення доказів може бути допит свідка, який виїжджає за кордон, проведення експертизи об’єктів, що швидко псуються (неякісної продукції за позовами про захист прав споживачів) або підлягають знищенню. Перелік способів забезпечення доказів не є вичерпним. У разі обґрунтованої вимоги суд може застосувати інші способи забезпечення доказів.
Часто помилково суди застосовують забезпечення доказів. Судді необґрунтовано задовольняють заяви про забезпечення доказів шляхом їх витребування без існування будь-яких обставин, що загрожували б їх утраті. При цьому,ні в заяві про забезпечення доказів, ні в ухвалі суду жодним чином не аргументується, які обставини свідчать про те, що в майбутньому доказ може бути втрачено або подання його стане ускладненим.
Відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК до заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає передбаченим вимогам щодо її змісту, застосовуються наслідки, встановлені ст.121 ЦПК. Якщо особа, подаючи заяву про забезпечення доказів, не наводить обставин, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може виявитися неможливим або ускладненим, судді мали б залишати її без руху та надавати заявникові строк для усунення недоліків, а в разі їх неусунення — у встановлений строк повертати заяву.
З яких підстав застосовується витребування доказів?
Згідно зі ч.1 ст.137 ЦПК: «У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази».
Мета цього процесуального механізму — допомогти сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно. Це підтверджується обов’язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто (ч.1 ст.137 ЦПК).
Слід зауважити, що відповідна норма викладена законодавцем некоректно. Словосполучення «доручення відомостей» дає підстави для тлумачення таким чином, що до клопотання про витребування доказів обов’язково мають бути долучені письмові докази того, що особа не може особисто отримати доказ, адже «долучають» до справи письмові докази. У свою чергу слово «відомості» означає певні факти, дані про кого-, що-небудь. У ЦПК ця мовна одиниця вживається в словосполученнях «містити відомості» (ч.9 ст.119 ЦПК), «зазначаються відомості» (ч.2 ст.198 ЦПК). А тому в заяві про витребування доказів особа може просто зазначити відомості про те, чому вона не може отримати доказ самостійно, а у випадку необхідності — надавати письмове підтвердження. У багатьох випадках просто недоречно отримувати від підприємств, установ чи організацій відмову в наданні доказу, якщо через вимоги закону та чи інша інформація є конфіденційною і може бути надана лише на підставі ухвали (запиту) суду.
Наприклад, відповідно до ст. 27 ЦПК України сторони по справі мають право знайомитися з матеріалами справи. Однак, у випадку необхідності отримання деяких матеріалів справи не стороною по справі, суди відмовляють такому надані, посилаючись на задану статтю ЦПК України. Тобто, в цьому прикладі існують складнощі в отриманні доказів, тобто ці докази не будуть втрачені чи знищенні у майбутньому, а отже їх потрібно витребувати.
Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Ці процесуальні дії відрізняються метою їх вчинення, а також порядком виконання.
Заява про витребування доказів як спосіб їх забезпечення може подаватися до подання позовної заяви, під час попереднього судового засідання, а якщо останнє не проводилося — до початку розгляду справи по суті. А ось клопотання про витребування доказів на підставі ст.137 ЦПК неможливо заявити до подання позовної заяви.
Заява про забезпечення доказів, незалежно від обраного стороною способу забезпечення, розглядається судом протягом 5 днів з дня її надходження до суду за правилами ст.135 ЦПК. Про розгляд заяви повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, присутність котрих не є обов’язковою. Така процедура розгляду сприяє оперативності вирішення питання про забезпечення доказів, а отже, і досягненню мети, на яку спрямована процесуальна дія. Якщо в заяві про забезпечення доказів містяться недоліки (не зазначено відомостей, передбачених ст.134 ЦПК), то вона залишається без руху і надається строк для усунення недоліків, у разі їх неусунення у встановлений строк заява повертається заявникові.
Водночас, клопотання про витребування доказів на підставі ч.1 ст.137 ЦПК розглядається суддею за правилами ст.168 ЦПК. Коли заява про витребування доказів містить недоліки, суд відмовляє в її задоволенні, але це не позбавляє особу права подати відповідне клопотання повторно в наступному судовому засіданні.
Так само потрібно відрізняти допит свідків, призначення експертизи, огляд речових доказів як спосіб їх забезпечення та подання заяви про виклик свідків на підставі ст.136 ЦПК, призначення експертизи в порядку ст.143 ЦПК, огляд речових доказів за їх місцезнаходженням на підставі ст.140 ЦПК. Ці процесуальні дії спрямовані на досягнення різної мети. Їх ототожнення є хибним. Адже за такої позиції в осіб, які беруть участь у справі, звужується перелік процесуальних інструментів завдяки яким вони можуть доказати свою позицію у справі, що призводить до обмеження їхніх прав у процесі та перешкоджає досягненню завдань цивільного судочинства.
Платити чи не плати судовий збір?
Згідно п. 8 ППВССУ від 17.10.2014 р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» сплата судового збору у випадку, передбаченому підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише за умови, що така заява розглядається у процесуальному порядку, визначеному статтею 135 ЦПК, а не за подання клопотань про витребування доказів (виклик до суду свідків, призначення експертизи, витребування письмових чи речових доказів тощо), які розглядаються відповідно до статті 130 ЦПК у попередньому судовому засіданні чи статті 168 ЦПК у судовому засіданні.
З цього можна дійти висновку, що за подання клопотання про витребування доказів, а також заяви про виклик свідка, призначення експертизи, огляд речових доказів за їх місцем знаходження, якщо ці процесуальні дії не здійснюються як захід забезпечення доказів, судовий збір не повинен сплачуватися.
Висновки
Сплата судового збору саме за подання заяви про забезпечення доказів є доцільною та виступає певним запобіжним чинником для того, щоб не допустити зловживання сторонами наданими їм процесуальними правами, які можуть завдати шкоди іншим особам чи обмежити їхні права. Саме з такої позиції виходив законодавець, передбачаючи стягнення судового збору за ці процесуальні дії. З огляду на це, судам з метою дотримання та не порушення принципів доказування в цивільному процесі, треба розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів та витребування доказів як спосіб сприяння суду сторонам.