Нотаріальне посвідчення договору позики в іноземній валюті між фізичними особами
(письмова консультація для приватного нотаріуса)

Запитання:

Чи може бути нотаріально посвідчений договір позики в іноземній валюті, укладений між фізичними особами?

Відповідь:

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно з ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України, може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ст. 193 ЦК України види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Отже, використання іноземної валюти в якості засобу платежу є обмеженим випадками та порядком, встановленими законами України.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

З цієї норми слідує, що грошові зобов’язання сторін, в тому числі за договорами позики, мають бути виражені або в гривні, або в гривневому еквіваленті відповідної іноземної валюти (наприклад, в доларах США за певним курсом гривні до долару США).

Втім, як слідує з постанов ВСУ від 4 липня 2011 р. у справі № 3-62гс11 та від 26 грудня 2011 р. у справі № 3-141гс11 положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у разі зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Враховуючи, що вказані рішення ВСУ винесені за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, а відтак, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, то можна сміливо стверджувати, що вираження у договорі грошового зобов’язання в іноземні валюті є законним.

Отже, умови договору позики, відповідно до яких сума позики, сума щомісячних платежів, процентів та/або інших виплат виражена в іноземній валюті, відповідають положенням чинного законодавства. Тому підстави для відмови в нотаріальному посвідченні таких договорів відсутні.

Водночас, відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Порядок та умови використання іноземної валюти в якості платіжного засобу на території України визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ). Так, відповідно до ч. 4 ст. 5 вказаного Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Але при цьому варто враховувати, що відповідно до п. 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою НБУ від 08.02.2000 № 49 використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Надання позики за своєю правовою і економічною природою є послугою, а тому розрахунки за надання такої послуги (зокрема, виконання зобов’язань з повернення позики, сплати процентів та інших платежів, що випливають з договору позики) можуть здійснюватись в іноземній валюті лише за умови отримання позичальником індивідуальної ліцензії НБУ.

Проте сама по собі передача іноземної валюти в позику не є розрахунком за якусь послуги. До того ж, договір позики є реальним договором, а значить, ні про яку передачу коштів на виконання зобов’язання не йдеться. Передача іноземної валюти в позику, так само як і передача її в дар чи в спадок є способами розпорядження власника (позичальника) належним йому майном. Адже відповідно до ч. 1 ст. 2 Декрету КМУ резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. При цьому обмеження щодо здійснення цього права власності, як було зазначено вище, стосуються лише можливостей використання валютних цінностей в якості засобу платежу за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Отже, надання позики в іноземній валюті можливе і без наявності у позикодавця індивідуальної ліцензії НБУ.

Таким чином, зобов’язання сторін за договором позики, в тому числі сума позики, сума щомісячних платежів, процентів та/або інших виплат, можуть бути виражені в іноземній валюті. Більше того, саме по собі надання позики може здійснюватись в іноземній валюті. Але виконання фізичною особою – позичальником зобов’язань з повернення позики, сплати процентів, нарахованих на суму позики, та інших платежів, що випливають з договору позики можливе лише в гривні за офіційним або іншим курсом гривні до іноземної валюти, в якій було надано позику.

Відтак, договори позики, укладені в іноземній валюті, в тому числі, якщо вони передбачають передачу в позику саме іноземної валюти, можуть бути нотаріально посвідчені. При цьому такі договори можуть містити положення щодо здійснення позичальником-фізичною особою на користь фізичної особи-позикодавця платежів в іноземній валюті (а не в її еквіваленті по відношенню до гривні) лише за умови наявності у позичальника індивідуальної ліцензії НБУ.